З дітьми на Говерлу. Аргументи і поради чому це нормальна ідея
Мабуть ще з шкільної парти українцям відомо яка гора є найвищою. І якщо школярам цікаво її підкорити – то її висота не стане перепоною. Швидше навпаки – підкорити популярну гору дітям під силу.
Є такий політичний жарт: «Випускники Ворохти пішли на Говерлу зустрічати сонце, а зустріли Віктора Ющенка». Його не було б, якби не регулярні масові сходження політика з прихильниками. Та перша частина смішної сентенції також про реальний факт: найвищу гору країни цілком під силу підкорити школярам. Автор цих рядків піднявся на неї у 13 років.
Говерла вже давно стала туристичним “магнітом”, тому сходження на неї відбуваються у прямому значенні слова витоптаними стежками. Іноді навіть надто витоптаними. Та все ж чітка стежка на будь-яку гору має важливий психологічний ефект для учасників підйому, зокрема недосвідчених: зрозуміло куди, як і наскільки складно (чи легко – тут залежить від фізичної підготовки) рухатись. На перших порах висота Говерли справляє сильне враження не лише на дітей, а й на дорослих. Втім, слід вмотивувати і підтримати першопрохідця. Особливо на початку підйому, а саме в лісі. Адже за деревами деякий час не видно вершини. А будь-яку гору легше підкорювати, бачачи скільки залишилось до мети та без постійних звернень до ґаджетів чи заглядань у мапу.
І якщо підготувати чадо, вчасно домовитись із провідником, то підйом буде незабутньою пригодою. Що ж варто знати дорослим, які готуються до підкорення найвищої вершини з дітьми?
У підніжжі є відома спортивна база «Заросляк». До неї можна приїхати автомобілем. Відтак звідти почати підйом своїми двома. А ще біля «Заросляка» продають сувеніри на згадку.
На маршруті є своєрідний рубікон – Мала Говерла. Це не найвища точка гори. Однак піднятись якраз на неї дещо важче, бо стежка досить стрімка і кам’яниста, на відміну від інших відрізків маршруту. На Малій Говерлі часто зупиняються на відпочинок і… для рішення про рух далі. З неї інколи повертаються вниз, якщо є вагомі причини. Тим паче, на Малій відкриваються майже ті самі горизонти, що й з Великої. А далі йти стане легше пологим схилом. Та не в усі пори роки. Навіть посеред весни пік Говерли може вкривати сніг, що тане. Тала вода (чи дощ) робить стежку слизькою. Обачність не завадить на плитких каменюках. Тому рухатись варто пам’ятаючи про це і не спішити. Дітям ця обставина буде водночас цікавою і ризикованою, через віру в свої сили, спритність тощо. А сніг у квітні-травні когось може навіть манити, відтак мотивувати до швидкого руху вгору. І навіть впевнені у собі дорослі падають. Тож краще йти спираючись на міцну дерев’яну палицю з тупим кінцем внизу, а в ідеалі – на палки для нордичної ходьби.
Спуск вниз лише на перший погляд легший. Адже у якому б настрої не відбувся підйом, він забрав чимало сил. Це стане відчутно на складних ділянках, – згаданий схил Малої Говерли та на початку руху лісом, де доречно зробити перепочинок для привикання тіла до різкої зміни, бо дитина може не усвідомлювати різницю між рухом полониною та поміж дерев. Під час привалу в лісі розпитайте про враженнями від сходження, поцікавтесь самопочуттям.
Якщо ваша група має можливість, то поблизу Говерли є мальовниче і водночас дещо містичне кладовище вояків Першої світової війни, а на березі Прута – маленький дерев’яний “табір” для науковців Львівського університету. Вони зазвичай раді маленьким відвідувачам і мають що показати їм.
Дорогою додому поспілкуйтесь з дитиною про її відчуття, емоції від мандрівки. Вона може бути виснажливою, але добряче підняти віру в себе, самооцінку та інші особисті якості, що так важливо у дитячому віці.