Якщо не любиш себе, то як полюбиш інших




Часто доводиться бачити людей, одягнених так, що чомусь згадуються військові маскувальні мережі. Начебто в їх манері одягатися все відповідає загальноприйнятій нормі, нічого не дратує і, тим більше, не епатує. Але з іншого боку при погляді на таких «індивідуумів» зовсім нема за що зачепитися оку. Все як то монотонно, типово, ніяких яскравих фарб або запам’ятовуються аксесуарів. Коротше — пріснятіна.

Звісно, ​​що одягатися «як все» простіше простого, необтяжливо і в якійсь мірі безпечно. Але ось тільки якісь властивості особистості ховаються за цією безликостью. Як правило, такі «безликі» люди (на жаль, але найчастіше це жінки) вже змирилися зі своїм життям, їм нічого більше не треба, та вони й не хочуть і не бачать сенсу, щоб одягатися трохи стильнее і привабливіше.

Досить сумно буває чути від тридцятирічної жінки, фігурці якої можуть позаздрити молоді девахи, визнання в тому, що вона вже не дівчинка, їй четвертий десяток і їй незручно носити міні спідниці або обтягуючі брюки. Так і хочеться сказати: ось вона — «прощай молодість» у плоті.

У житті таких людей мало радості. Таким «індивідам» хочеться нагадати біблійну істину, про те, що ближнього треба любити як самого себе! Любити себе хоча б за те, що тебе любить хтось інший і заради поваги до цієї любові.

Адже якщо людина не знає, як і за що можна полюбити себе, то як він навчиться полюбити кого то ще?